Історія справи

Постанова ВССУ від 24.12.2025 року у справі №991/2568/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2025 року

м. Київ

справа № 991/2568/25

провадження № 61-7734св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Петрова Є. В.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Захарченка Юрія Олександровича на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 25 березня 2025 року в складі колегії суддів Мойсака С. М., Михайленко В. В., Хамзіна Т. Р. та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 15 травня 2025 року в складі колегії суддів Боднара С. Б., Павлишина О. Ф., Чорненької Д.С.

у справі за позовом держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання необґрунтованими активів, їх стягнення в дохід держави та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви про забезпечення позову

У березні 2025 року до Вищого антикорупційного суду надійшла заява (до подання позову) прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Дроботової Є. В. про забезпечення позову держави України в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання необґрунтованими активів та стягнення їх у дохід держави.

Заява мотивована тим, що в період часу з 17 лютого 2021 року до 15 березня 2021 року ОСОБА_2 набув у власність транспортний засіб «Audi Q7», 2018 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , та 07 грудня 2022 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 набули у власність транспортний засіб «Porsche Cayenne», 2022 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 . Зазначені автомобілі відповідачі набули у власність через третіх осіб з метою приховування факту набуття активів. Проте відповідачі можуть прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.

05 січня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Трініті-Груп» та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу автомобіля «Audi Q7», тобто ОСОБА_3 став номінальним власником цього транспортного засобу. Проте ще до дати оформлення переходу права власності, коли автомобіль фактично належав ТОВ «Трініті-Груп», його технічним обслуговуванням займався ОСОБА_2 . Отже, на дату звернення до станції технічного обслуговування з питаннями щодо технічного стану та обслуговування автомобіля «Audi Q7» (15 березня 2021 року) контроль за транспортним засобом здійснювався ОСОБА_2 . Наведене вказує на неформальну можливість права розпорядження автомобілем у останнього. Також на пов`язаність автомобіля «Audi Q7» з ОСОБА_2 вказує зазначення його електронної адреси та контактного номеру телефону в договорі обов`язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів (далі - ОСЦПВ) та договорі добровільного страхування наземного транспортного засобу (далі - КАСКО). Крім того, саме ОСОБА_2 на вказаному автомобілі вчинив адміністративне правопорушення в липні 2023 року.

Поряд з вищевикладеним під час перереєстрації права власності на автомобіль «Audi Q7» за ОСОБА_3 на транспортному засобі змінено державний номерний знак та встановлено номерний знак НОМЕР_3 , який використовується на автомобілях, зареєстрованих за ОСОБА_3 з 2012 року. Проте з 2012 року саме ОСОБА_2 на автомобілях з номерним знаком НОМЕР_3 неодноразово потрапляв у дорожньо-транспортні пригоди, був заявником про вчинене кримінальне правопорушення та його електронна адреса та номер телефону зазначені в страхових полісах КАСКО та ОСЦПВ. Безпосередньо сам власник транспортних засобів ОСОБА_3 полісів страхування не оформлював та не вчиняв на автомобілях адміністративних правопорушень.

Стосовно транспортного засобу «Porsche Cayenne», ОСОБА_4 набув у власність цей автомобіль 07 грудня 2022 року. У договорі купівлі-продажу зазначено електронну адресу покупця, якою користується ОСОБА_2 . Також контакті дані ОСОБА_2 містяться і в графі замовника послуг з шиномонтажу. 21 грудня 2022 року ОСОБА_4 уповноважив ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розпоряджатися автомобілем «Porsche Cayenne». 15 лютого 2023 року на сайті купівлі-продажу транспортних засобів з використанням ІР-адреси за місцем проживання відповідачів викладено оголошення про продаж вказаного автомобіля, контактними даними продавця вказано електронну адресу та номер телефону ОСОБА_2 . Державний номерний знак, який був встановлений на автомобілі «Porsche Cayenne», а саме НОМЕР_4 попередньо використовувався на автомобілі «Nissan Juke», що також належав ОСОБА_4 . Через два дні після купівлі «Nissan Juke» ОСОБА_4 уповноважив ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розпоряджатися автомобілем. У деклараціях за 2019 та 2020 роки ОСОБА_1 вказувала наявність права користування транспортним засобом «Nissan Juke» та 11 жовтня 2020 року на сайті з купівлі-продажу автомобілів з ІР-адреси, яка використовується за місцем проживання ОСОБА_1 , було розміщено оголошення про продаж автомобіля «Nissan Juke».

Описані в сукупності факти, на переконання заявника, свідчать про те, що набуття ОСОБА_4 та ОСОБА_3 транспортних засобів у власність відбулося за дорученням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , після оформлення права власності на вищевказані автомобілі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мали можливість прямо чи опосередковано вчиняти дії щодо автомобілів, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.

ОСОБА_2 як співробітник Національної поліції України та ОСОБА_1 як прокурор Офісу Генерального прокурора є особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на обставини того, що сумарний дохід і заощадження ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період 2021-2022 років не дозволяв набути їм у власність транспортні засоби «Audi Q7» вартістю 2 062 736 грн та «Porsche Cayenne» вартістю 5 176 073,58 грн, позивач стверджував, що такі активи є необґрунтованими та підлягають стягненню в дохід держави. З огляду на факт продажу автомобіля «Porsche Cayenne» 31 травня 2023 року стягненню підлягатиме не сам актив, а його вартість.

З метою забезпечення позову про визнання необґрунтованими активів на суму 7 238 809, 58 грн, що становить сумарну оцінку вищевказаних транспортних засобів, та враховуючи факт продажу автомобіля «Porsche Cayenne», заявник просив накласти арешт на автомобіль «Audi Q7», 2018 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , та інші активи, що перебувають у власності ОСОБА_1 і відповідають вартості автомобіля «Porsche Cayenne», 2022 року випуску, а саме: квартиру АДРЕСА_1 вартістю 4 928 202,88 грн, та нежитлове приміщення АДРЕСА_2 вартістю 32 438,08 грн.

Посилаючись на наявність у ОСОБА_1 неповнолітньої дочки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає у квартирі АДРЕСА_3 , з метою недопущення маніпуляцій стосовно виконання рішення суду шляхом можливого звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_4 , заявник просив заборонити вчиняти дії щодо реєстрації (декларування) місця проживання у вказаній квартирі неповнолітньої ОСОБА_5 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

25 березня 2025 року ухвалою Вищого антикорупційного суду задоволено заяву прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Дроботової Є. В. про забезпечення позову та накладено арешт на майно:

- автомобіль «Audi Q7»2018 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , зареєстрований за ОСОБА_3 ;

- квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1053565780000), зареєстровану за ОСОБА_1 ;

- нежитлове приміщення АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1125789480000), зареєстроване за ОСОБА_1 .

Заборонено вчиняти дії щодо реєстрації місця проживання неповнолітньої ОСОБА_5 та інших неповнолітніх у квартирі

АДРЕСА_1 .

15 травня 2025 року постановою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Вищого антикорупційного суду від 25 березня 2025 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовано тим, що заявником наведені достатні підстави для забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно. Невжиття відповідного заходу забезпечення може призвести до унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позовної заяви у зв`язку із ризиком відчуження відповідних об`єктів. Вказаний ризик, на переконання суду, обґрунтовується перебуванням транспортного засобу (спірного активу) та об`єктів нерухомого майна (об`єктів відповідача, сумарна вартість яких є співмірною вартості відчуженого спірного активу) у власності відповідачів. Наведене свідчить про можливість безперешкодної реалізації ними свого права на відчуження таких об`єктів. Суд переконаний, що арешт активів, які зазначені в прохальній частині заяви про забезпечення позову, є доцільним до вирішення справи по суті та дозволить в майбутньому виконати судове рішення. Такий захід забезпечення не виключає право власників та членів їх родини на безперешкодне володіння та користування квартирою, нежитловим приміщенням та автомобілем. Застосування заходу забезпечення у вигляді арешту не спричинить шкоди правам та інтересам відповідачів, зокрема і членів їх родини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

24 червня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Захарченка Ю. О. на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 25 березня 2025 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 15 травня 2025 року, в якій він просить їх скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову повернути та закрити провадження.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами залишено поза увагою відсутність ризику відчуження майна ОСОБА_1 , наведені прокуратурою підстави забезпечення позову є припущеннями.

Вказує, що суди вийшли за межі повноважень під час ухвалення рішення щодо заборони реєстрації місця проживання неповнолітньої ОСОБА_5 та інших неповнолітніх у квартирі АДРЕСА_1 , оскільки вимога про заборону реєстрації інших неповнолітніх перед судом не заявлялася.

Оскаржувані судові рішення порушують права дитини, яка не є учасником цього процесу, а також широкого кола осіб - інших неповнолітніх.

Розгляд судом першої інстанції заяви про забезпечення позову без повідомлення відповідачів позбавило їх права на захист та пояснення своєї позиції.

Суд апеляційної інстанції без будь-якого аналізу та аргументів повторив висновки суду першої інстанції, своїх висновків не сформулював.

Судами проігноровано недоліки заяви прокуратури про забезпечення позову без зазначення пропозицій щодо зустрічного забезпечення.

Заяву про забезпечення позову необхідно повернути заявнику, оскільки прокурором не сплачено судовий збір та не зазначено про наявність у прокуратури електронного кабінету.

Судами не застосовано висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18, від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц, від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20, від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22, в постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року в справі № 761/796/20, від 23 грудня 2022 року в справі № 760/34352/21, від 04 жовтня 2023 року в справі № 991/2396/22, від 15 січня 2025 року в справі № 369/15492/21.

Ціна пред`явленого до ОСОБА_1 позову штучно завищена позивачем, що також впливає на співмірність заходів забезпечення позову.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно з пунктом 1-1 частини першої, частиною третьою статті 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У заяві про забезпечення позову шляхом накладення арешту на активи, які є предметом спору у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, мають бути наведені у достатньому обсязі дані, які дають змогу вважати активи необґрунтованими, а у заяві про забезпечення позову шляхом накладення арешту на інші активи відповідача, які відповідають вартості активів, які є предметом спору, - також обґрунтування неможливості накладення арешту саме на оспорювані активи. Якщо у такій заяві про забезпечення позову порушується питання про її розгляд без повідомлення відповідача, у ній також має бути наведено належне обґрунтування такої необхідності (частина третя статті 151 ЦПК України).

Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана з необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі та яку враховано судами, зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) вказано, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо за його застосування забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У справі, що переглядається, вирішуючи питання про застосування заходів забезпечення позову, cуди попередніх інстанцій встановили, що наведені стороною позивача доводи та надані докази свідчать про те, що сумарний дохід і заощадження ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період 2021-2022 років не дозволяв набути їм у власність транспортні засоби «Audi Q7» вартістю 2 062 736,00 грн та «Porsche Cayenne» вартістю 5 176 073,58 грн, тому вартість цих автомобілів може бути предметом майбутнього позову про визнання активів необґрунтованими.

Ураховуючи те, що ОСОБА_2 як співробітник Національної поліції України та ОСОБА_1 як прокурор Офісу Генерального прокурора є особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, тобто обізнані з положеннями антикорупційного законодавства, а також зважаючи на факт продажу автомобіля «Porsche Cayenne» 31 травня 2023 року (після початку збору доказів щодо набуття відповідачами необґрунтованих активів), який, на переконання позивача, є необґрунтованим активом, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про те, що існує достатньо обґрунтоване припущення, що відповідачі протягом судового розгляду можуть відчужити належне їм майно, яке є предметом спору, а також інші активи, що відповідають вартості необґрунтованих активів. Зокрема існує обґрунтоване припущення щодо реєстрації місця проживання неповнолітньої ОСОБА_5 та інших неповнолітніх у квартирі АДРЕСА_1 з метою виведення цього майна з-під стягнення.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції впливу заходів забезпечення позову на права та законні інтереси неповнолітньої доньки ОСОБА_1 є безпідставними. Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що застосований захід забезпечення позову не виключає право власників та членів їх родини на безперешкодне володіння та користування квартирою, нежитловим приміщенням та автомобілем.

Відповідачка ОСОБА_1 та її неповнолітня дочка у квартирі АДРЕСА_1 не зареєстровані та не проживають, а накладений судом першої інстанції арешт не перешкоджає реалізації права дитини на користування зазначеною квартирою. Реєстрація місця і проживання і право користування житлом не є тотожними поняттями.

Крім того, неповнолітня ОСОБА_5 має інше зареєстроване місце проживання.

Також Верховний Суд зауважує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.

Вжитий судами попередніх інстанцій захід забезпечення позову, передбачений пунктом 1-1 частини першої статті 150 ЦПК України, є обґрунтованим, адекватним і співмірним із предметом майбутньої позовної вимоги, дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову і, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів держави без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Доводи касаційної скарги про те, що ціна пред`явленого до ОСОБА_1 позову штучно завищена позивачем, підлягають оцінці під час розгляду заяви про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави по суті. Вжиті заходи забезпечення позову такі доводи не спростовують.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц, від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20, від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22, в постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року в справі № 761/796/20, від 23 грудня 2022 року в справі № 760/34352/21, від 04 жовтня 2023 року в справі № 991/2396/22, від 15 січня 2025 року в справі № 369/15492/21, є безпідставним.

У постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 991/2396/22 зазначено, що законодавець окремо не урегулював ті випадки, за яких необґрунтовані активи набуваються двома або більше особами (тобто, має місце множинність осіб). Стаття 541 Цивільного кодексу України, за відсутності окремого правового регулювання, поширюється на стягнення необґрунтованих активів у дохід держави чи вартості таких активів. Законом не встановлено випадків виникнення солідарного зобов`язання для стягнення необґрунтованих активів у дохід держави чи вартості таких активів.

У наведеній справі № 991/2396/22 розглядався позов про визнання необґрунтованими активів та стягнення в дохід держави грошових коштів по суті, де й зазначено про неможливість солідарного зобов`язання для стягнення необґрунтованих активів у дохід держави. Однак у цій справі вирішується питання про забезпечення позову без вирішення його суті, тому наведений висновок Верховного Суду незастосовний.

У постанові від 15 січня 2025 року в справі № 369/15492/21 Верховний Суд указав, що підстави для забезпечення позову є оціночними та повинні ураховуватися залежно від конкретного випадку.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20, від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 йдеться про те, що важливим є момент об`єктивного існування реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

У постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року в справі № 761/796/20 зазначено, що обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

У постанові Верховного Суду від 23 грудня 2022 року в справі № 760/34352/21 сформульовано висновок про те, що, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності та обґрунтованості запропонованого заявником способу забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним способом забезпечення позову та предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Пославшись на вказані вище висновки Верховного Суду, заявниця не вмотивувала, яким чином вони не враховані (неправильно враховані) судами в цій справі.

Стосовно розгляду заяви про забезпечення позову судом першої інстанції без участі відповідачів, необхідно зазначити таке.

Згідно з частиною п`ятою статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на активи, які є предметом спору у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, чи на інші активи відповідача, які відповідають вартості оспорюваних активів, розглядається судом не пізніше трьох днів з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін. Суд може прийняти рішення про розгляд такої заяви без повідомлення відповідача, у разі якщо позивач у заяві наведе у достатньому обсязі дані про те, що внаслідок такого повідомлення ефективність заходу забезпечення позову може бути поставлена під загрозу.

Суд може прийняти рішення про накладення арешту на активи, які є предметом спору у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, чи на інші активи відповідача, які відповідають вартості оспорюваних активів, із забороною користування у виняткових випадках з метою забезпечення збереження таких активів та їх економічної вартості.

Звертаючись до суду першої інстанції із заявою про забезпечення позову, прокурор просив не повідомляти відповідачів про її розгляд, посилаючись на те, що це поставить під загрозу ефективність заходу забезпечення позову.

В оскаржуваному судовому рішенні суду першої інстанції зазначено, що суд прийняв рішення про розгляд заяви без повідомлення відповідачів, адже в разі їх повідомлення про дату та час розгляду заяви про забезпечення позову останні, з метою збереження наявних у них активів, можуть у короткий строк вжити заходи по їх відчуженню на користь інших осіб.

Тобто суд керувався частиною п`ятою статті 153 ЦПК України, яку правильно застосував, а тому відсутні порушення прав відповідачів.

Крім того, в суді апеляційної інстанції в судовому засіданні брала участь безпосередньо ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 (т. 2, а. с. 116), тобто відповідачка доводила перед судом переконливість своїх доказів, вони вислухані судом та відхилені з посиланням на відповідні норми законодавства.

Заявниця посилається на те, що судами проігноровано недоліки заяви прокуратури про забезпечення позову без зазначення пропозицій щодо зустрічного забезпечення.

Відповідно до частини першої статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

Обов`язок суду застосовувати зустрічне забезпечення виникає лише у випадках, передбачених частиною третьою статті 154 ЦПК України, а саме, якщо 1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або 2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

У цій справі таких обов`язкових підстав застосовування зустрічного забезпечення не встановлено.

Зустрічне забезпечення - по суті це гарантія відшкодування можливих для відповідача збитків та має на меті забезпечити певний баланс сторін і нейтралізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути внаслідок застосування судом забезпечувальних заходів. Згідно з частиною першою статті 154 ЦПК України метою цього інституту є забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.

За приписами частини шостої статті 154 ЦПК України питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.

Клопотання про зустрічне забезпечення може бути подане та вирішене судом після застосування судом заходів забезпечення позову та за клопотанням іншої сторони.

Відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення та невирішення судом питання зустрічного забезпечення у спірному випадку не є підставою для скасування ухвали суду про забезпечення позову, оскільки не позбавляє права обтяженої сторони звернутися з клопотанням про таке зустрічне забезпечення окремо у встановленому законом порядку. Такі висновки в подібних правовідносинах викладені в постановах Верховного Суду від 21 грудня 2020 року в справі № 487/5726/19 (провадження в справі № 61-4793св20) та від 30 червня 2021 року в справі № 752/2342/19 (провадження № 61-11920св19).

Безпідставними є також доводи касаційної скарги про те, що заяву про забезпечення позову необхідно повернути заявнику, оскільки прокурором не сплачено судовий збір та не зазначено про наявність у прокуратури електронного кабінету.

Про наявність як у прокурора, так і в Спеціалізованої антикорупційної прокуратури зокрема електронного кабінету чітко зазначено в заяві про забезпечення позову (т. 1, а. с. 2), що спростовує доводи касаційної скарги в цій частині.

Згідно з пунктом 15 частини другої статті 3 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» за подання позовної заяви у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави судовий збір не справляється.

За вищевказаними положеннями від сплати судового збору звільняється позивач у спорах про визнання необґрунтованими активів у вигляді грошових коштів та їх стягнення в дохід держави.

Тобто положення вказаної норми поширюються на особу, яка подає (має намір подати) позовну заяву про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, чи заяву про забезпечення відповідного позову, як правильно зазначив апеляційний суд.

У справі, що переглядається, Верховний Суд, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для розгляду заяви про забезпечення позову, зробив висновок, що судами попередніх інстанцій були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги на правильність рішень судів не впливають та їх не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення- без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Захарченко Ю. О. заявив про розгляд справи за його участі.

За змістом частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, а, отже, відсутні правові підстави длярозгляду скарги в судовому засіданні за участі представника ОСОБА_1 - адвоката Захарченка Ю. О.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі переглядалося процесуальне питання, а не судові рішення по суті спору, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Захарченка Юрія Олександровича про розгляд справи за його участі відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Захарченка Юрія Олександровича залишити без задоволення.

Ухвалу Вищого антикорупційного суду від 25 березня 2025 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 15 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

В. М. Ігнатенко

Є. В. Петров